12 братів-знаків зодіаку
На високій горі жив-був мудрець. Волосся його було біле як сніг, а лице все вкрите зморшками. Багато людей зверталися до нього за порадою і поради його були точні, йшли прямо в серце.
Одного разу прийшли до нього 12 братів-знаків зодіаку і попросили поради, кожен у своїй справі. День мудрець мовчав, два дні мовчав мудрець, а брати-зодіаки все чекали.
І лише на 7 день при світлі молодого Місяця розповів їм мудрець ці притчі. І пішли брати з миром і з радістю в серці…
Побачити море. Овен
В одному бідному селі народився на світ хлопчик. Він проводив свої дні безглуздо, механічно і монотонно, так само як і інші мешканці цього згасаючого села, не маючи уявлення, що робити з власним життям. І в одну прекрасну ніч йому приснилося море. Ні один із жителів села жодного разу не бачив моря, тому ніхто не зміг підтвердити, що десь у світі існує така безмежна вода.
А коли юнак заявив, що збирається відправитися на пошуки моря зі свого сну, всі крутили пальцем біля скроні та називали його дурним. Але він, незважаючи ні на що, пустився в дорогу і довго мандрував, поки не опинився на роздоріжжі доріг. Тут він вибрав ту дорогу, яка вела прямо, і через кілька днів дістався до селища, жителі якого вели спокійне, забезпечене життя.
Коли юнак повідомив їм, що мандрує, мріючи знайти море, вони почали переконувати його, що він даремно витрачає час і краще буде йому залишитися в цьому селі та жити так само щасливо, як і всі.
Декілька років молодий чоловік жив у достатку. Але одного разу вночі йому знову приснилося море, і він згадав про свою нездійснену мрію. Юнак вирішив покинути селище і знову вирушити в дорогу. Попрощавшись з усіма, він повернувся на розвилку і на цей раз пішов в іншому напрямку. Йшов він довго, поки не дійшов до великого міста.
Захопився його гомоном і строкатістю і вирішив залишитися там. Вчився, працював, веселився і з часом зовсім забув про мету своєї подорожі. Однак через кілька років він знову побачив уві сні море і подумав, що, якщо не виконає мрію своєї юності, то даремно розтратить життя. Тому він знову повернувся на розвилку і вибрав третю дорогу, яка привела його в ліс.
На невеликій галявині юнак побачив хатинку, а біля неї вже не дуже молоду, але прекрасну жінку, яка розвішувала випрану білизну. Вона запропонувала йому залишитися з нею, оскільки її чоловік пішов на війну і не повернувся. Чоловік погодився. Багато років вони прожили щасливо, виростили дітей, але нашого героя, який вже постарів, знову відвідав сон про море.
І він залишив усе, з чим був пов’язаний багато років, повернувся на розвилку і пустився в шлях останньою, досі невідомою йому стежкою, дуже крутою і кам’янистою. Він йшов з важкістю і став побоюватися, що незабаром зовсім виб’ється з сил. Опинившись біля підніжжя великої гори, старий вирішив піднятися на неї в надії хоча б здалеку побачити море зі своїх снів.
Через кілька годин, коли майже не залишилося сил, він дістався до вершини гори. Перед ним простягалися неозорі простори:
- старий побачив розвилку доріг, село, в якому жителі вели щасливе життя,
- і велике місто,
- і хатинку жінки, з якою провів багато щасливих років.
А вдалині, на обрії побачив блакитне, безкрає море. І, перш ніж зупинилося його змучене серце, розчулений старий крізь сльози жалю зауважив, що всі дороги, якими він йшов, вели до моря, ось тільки жодну з них він не пройшов до кінця.
Гордий олень. Лев
В одного молодого Оленя були великі та красиві роги, якими він дуже пишався. Ні у кого не було таких розкішних рогів! Біля нього паслися дикі кози, у яких були такі маленькі криві ріжки, що він сміявся над ними. А коли йому зустрічалися дикі кабани, у яких взагалі не було рогів, а були тільки криві ікла, він зневажливо пирхав і відвертався від них. Адже йому було чим пишатися!
Все в його житті було б чудово, якби не його ноги. Йому здавалося, що вони дуже негарні, тонкі та криві. Він нікому про це не говорив, але дуже страждав і переживав з цього приводу.
І ось, одного разу в лісі сталася пожежа. Всі дикі звірі перелякано кинулися бігти. І в цей момент Олень оцінив всю гідність своїх міцних ніг. Вони несли його швидше вітру. Він обігнав всіх кабанів і антилоп і, неодмінно врятувався б від вогню, якби не його гіллясті, розложисті роги. Вони застрягли в густих заростях. Повз проносилися дикі звірі. Вогонь наближався.
І в цей момент Олень вперше усвідомив, які хороші ноги, і які безглузді його роги, якими він так гордився!
Весела мавпочка. Стрілець
Жила-була Мавпа. Весела така. Кожного ранку Мавпа ходила до Річки. Річка була спокійною і тихою, і Мавпі дуже подобалося дивитися в неї, мов у дзеркало. Вона корчила різні пики, вигиналася в немислимі пози та радісно кричала. Річка відповідала тихим плескотом і таємницею тишею.
Так минав час. Щоранку Мавпа бігла до Річки, вітаючи її радісним криком. Річка переливалася в променях сонця і притягувала красою.
Але одного разу Мавпа не прийшла. Не прийшла вона і на другий день, і на третій. Річка чекала. Іноді здавалося, що вона зовсім притихла, прислухаючись до різних звуків, в надії почути знайомі кроки. Але Мавпи не було.
І тоді Річка стала сумувати. Все в ній втратило спокій. Вона металася в пошуках Мавпи. А в глибині її стали відбуватися різні метаморфози. То вона неспокійно вирувала, влаштовуючи потоп, то отримувала нову підводну течію, яка наповнювала її та давала сили. Річка перестала бути тією спокійною рікою, якою була колись.
Вона стала шукати шлях і одного разу навесні, коли дощі переповнили її береги, вона вирушила в дорогу. Річка сподівалася зустріти знов ту Мавпу, яка, як виявилося, так багато для неї означає. І вона шукала. Іноді світло зірок вказував їй шлях, і вона рухалася вперед, назустріч сонцю.
І ось одного разу, пройшовши довгий шлях, Річка побачила безмежне, неосяжне і величне Море. Все це приводило в трепет і зачаровувало красою. Річка наповнилася новим, незрозумілим для неї почуттям. Вона кинулася в Море і розчинилася в ньому повністю, без залишку. Вона віддалася величезній глибині та силі, ставши з ним єдиним.
І зараз, коли хвиля підіймається високо вгору, а сонце хлюпається в найпотаємніших глибинах, Річка згадує її, Мавпу, яка допомогла знайти те, що було їй так необхідно — знайти себе. А іноді їй здається, що сама доля була тією Мавпою, яка вказала шлях до щастя.
Гора і Ослик. Телець
Йшов маленький Ослик по стежці між гір. Тягнув за собою маленький візок зі всяким мотлохом. «Кумедний Ослик, – подумала Гора, – Навіщо він тягне за собою цей нікому не потрібний мотлох?»
І вирішила Гора побавиться над Осликом. Кинула вона зі своїх висот йому у візок великий сірий камінь. Ослик же як ішов, так і продовжував йти.
«Дивний Ослик», – подумала Гора і кинула у візок ще один великий камінь. Ослик же вперто тягнув за собою свій маленький візок. По дорозі йому зустрічалися люди та питали його: «Навіщо ти тягнеш за собою ці непотрібні камені? Чи не краще тобі зупинитися і скинути їх з візка? Йти відразу стане легше». Але Віслюк нерозуміюче дивився на людей і, обливаючись потом, вперто йшов уперед, тягнучи за собою візок з камінням.
Гора ж все з більшим і більшим азартом бавилася над Осликом, дивуючись його впертій дурості та підкидаючи у візок все більше і більше каменів. «Важка ж моя ноша», – подумав Ослик, задихаючись від непосильної праці. І здох.
Ідеальний верблюд. Діва
Багато років тому четверо вчених подорожували з караваном через пустелю Кевир. Ввечері вони всі разом сиділи біля великого багаття і ділилися враженнями. Всі вони захоплювалися верблюдами. Невибагливість верблюдів, витривалість, сила і незбагненне терпіння вражали.
«Ми всі володіємо пером, – сказав один з них. – Напишімо або намалюймо що-небудь на честь верблюда і славімо його». З цими словами він узяв пергаментний сувій і попрямував до намету, де горіла лампа. Через кілька хвилин він вийшов і показав свій витвір друзям. Він намалював верблюда, який встає після відпочинку. Малюнок так добре вдався, що верблюд здавався живим.
Другий зайшов у намет і незабаром повернувся з коротким діловим нарисом про ті переваги, які приносять верблюди каравану.
Третій написав чарівний вірш.
Нарешті четвертий відправився в намет і попросив його не турбувати. Минуло кілька годин, вогнище давно згасло, і друзі вже заснули, а зі слабо освітленого намету все ще доносився скрип пера і монотонний спів. Марно друзі чекали свого товариша цілих три дні. Намет сховав його так само надійно, як земля, що зімкнулась за Аладдіном.
Нарешті, на п’ятий день, найталановитіший з усіх талановитих вийшов з шатра. Чорні тіні обрамляли його очі, щоки впали, підборіддя обросло щетиною. Втомленою ходою і з кислим виразом обличчя, ніби з’їв зелених лимонів, він підійшов до друзів і з досадою кинув перед ними зв’язку пергаментних сувоїв на килим. На зовнішній стороні першого сувою було написано великими літерами на всю широчінь: «Ідеальний верблюд, або верблюд, яким йому належить бути…»
Сходження. Козоріг
Всі говорили йому, що ця вершина небезпечна. Всі говорили йому, що ця гора – найвища у світі. Всі говорили йому, що ніхто ще не був там, нагорі. Але одного разу вранці він зібрав все необхідне і відправиться в дорогу.
Підйом був неймовірно складним. Безліч разів він балансував на тонкому лезі між життям і смертю. Тіло немов стало чужим і часом неохоче реагувало на команди мозку. Але він продовжував сходження, зціпивши зуби та шепочучи нікому не чутні слова.
Останні метри здавалися пеклом. І ось вже мозок відмовлявся розуміти, де він знаходиться, і часто малював дивні сюрреалістичні картини. І тоді тіло брало на себе, здавалося, непосильне завдання і продовжувало дертися вгору.
Досягнувши вершини в непроглядній пітьмі, він заповнив увесь навколишній простір звірячим криком переможця і забувся недовгим неспокійним сном. Однак світанок подарував йому нові враження: на відстані кількох кілометрів від підкореної вершини починався шлях до гори, яка була у два рази вища завойованої.
Вони завжди повинні бути поруч. Близнюки
Вони оселилися на Землі разом з першими людьми та завжди супроводжували їх, були завжди поруч. Вони могли існувати й окремо. Це було рідкістю, і, рано чи пізно, Вони зустрічалися. Знову зустрічалися. Так вже влаштована людина.
Вона була красивою і доброю, Він — колючим і неприємним. Вона була світлою і радісною, Він — темним і сумним. Вона несла людям тепло і надію. Він — холод і заздрість. Вона заповнювала серця і думки, Він спустошував і забирав сили. Вона приходила, щоб допомогти і померти і воскреснути знову. Він жив постійно, змінюючи свій вигляд і місце проживання. Її всі любили, пестили і плекали, Його ненавиділи і намагалися вигнати.
Але люди залежали від них однаково. І так було завжди. Спочатку приходила Вона, за нею невідступно слідував Він. Навіть якщо Його не помічали, Він все одно був. Він псував людям життя дрібними капостями і великими неприємностями. А найголовніше, Він заважав Їй. Він заважав у Її роботі.
Іноді, тільки з’явившись, Вона вже зазнавала поразки від Нього. І плани людини залишалися тільки планами. Ах, як багато на Землі було Ним зруйновано, ще до того, як було створено. Тому що, зустрівши Його в самому початку шляху, Їй було вже важко обійти ту перешкоду, яку Він виставив перед людиною. І тим більше перемогти.
І в самому розпалі Її роботи Він пакостив не менше. Його головним завданням було і є – не дати Їй разом з людиною дістатися до мети. І як часто людина не слухала Її та повертала на півдорозі, під Його загрозою. Навіть біля самого фінішу Він міг наздогнати Її та відкинути назад.
І людині без Неї залишалося тільки існувати. Адже без Неї жити неможливо. Без Неї життя втрачало сенс, і сенсом заволодівав Він. Він робив звичайний день сірим і неживим, а ніч наповнював безсонням і кошмарами. Людині не під силу впоратися самому з Ним. Лікування у психіатра, прийняття сильних ліків допомагало на час. Вилікувати ж могла лише Вона.
Вона приходила і несла в собі світло і майбутнє. Але і з Нею було не так просто. Вона опановувала повністю людиною, і людина йшла за нею іноді ціною життя. Свого і чужого. Вона тріумфувала перемогу, а людина, прогнавши Його, ставала Її заручником. І йшла, нічого і нікого не помічаючи навколо. І людина приходила до Неї. Далі наставала самотність, Вона тихо танула, а за цим непомітно підкрадався Він.
Але, на щастя, поодинці Їх зустріти важко. Так і ходять разом по Землі Він і Вона. Страх і Мрія. І без Страху важко знайти Мрію. Найчастіше саме Страх породжує Мрію. А за Мрією завжди йде Страх. Страх «а раптом не збудеться?» Наше ж завдання зробити так, щоб Страх не заважав Мрії здійснюватися, а Мрія перемогла Страх.
Притча про двох вовків. Терези
Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину.
— В кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло — заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню… Інший вовк представляє добро — мир, любов, надію, істину, доброту, вірність…
Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька митей задумався, а потім запитав:
— А який вовк в кінці перемагає?
Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів:
— Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.
Три каменярі. Водолій
На початку XIV століття в Центральній Європі проводилися роботи по будівництву чудового собору. Керівником робіт був священник, якому доручили стежити за роботою всіх чорноробів і ремісників.
Священник вирішив подивитися, як працюють муляри. Він вибрав трьох мулярів, як представників різних позицій, представлених в їхній професії. Він підійшов до першого муляра і сказав:
— Мій брате, розкажи мені про твою роботу.
Муляр відірвався від роботи та відповів тремтячим голосом, повним гіркоти та обурення:
— Як бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту, пів метра в довжину і ширину. І з кожним ударом різця по цьому камені я відчуваю, як йде частинка мого життя. Подивися, мої руки натруджені та покриті мозолями. Моє обличчя змарніло, а волосся посивіло. Ця робота ніколи не скінчиться, вона триває нескінченно, день у день. Це виснажує мене. Де задоволення? Я помру задовго до того, як собор буде побудований.
Чернець підійшов до другого муляра.
— Брате мій, — сказав він, — розкажи мені про свою роботу.
— Брате, — відповів каменяр тихим, спокійним голосом, — як ти бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту і пів метра в довжину і ширину. І з кожним ударом різця по камені я відчуваю, що я створюю життя і майбутнє. Дивись, я зміг зробити так, щоб моя сім’я жила в комфортабельному будинку, набагато кращому, ніж той, де я виріс. Мої діти ходять в школу. Без сумніву, вони досягнуть у житті більшого, ніж я. І все це стало можливим завдяки моїй роботі. Я віддаю собору своє вміння, і він теж обдаровує мене.
Чернець підійшов до третього муляра.
— Брате, — сказав він, — розкажи мені про свою роботу.
– Брате, – відповів каменяр, широко посміхнувшись, голосом, повним радості. — Бачиш, я сиджу перед кам’яною плитою метр у висоту і пів метра в ширину і довжину. І з кожним дотиком різця до каменя я відчуваю, що я відсікаю свою долю.
Подивися, ти бачиш, які прекрасні риси проступають з каменю. Сидячи тут, я не тільки втілюю своє вміння і своє ремесло, я роблю свій внесок у те, що я ціную й у що я вірю. Всесвіт, відображений в соборі, воздасть кожному з нас.
Тут, біля цього каменя, я перебуваю в мирі з собою, і я знаю, що, хоча я не побачу цього собору завершеним, він буде стояти ще тисячу років, уособлюючи те, що істинно в нас, і служачи меті, заради якої всемогутній послав на цю землю і мене.
Чернець пішов і якийсь час роздумував над тим, що почув. Він заснув спокійним сном, яким не спав уже давно, а на наступний день він зняв з себе повноваження керівника робіт і запропонував цю посаду третьому муляру.
Кури та ластівки. Рак
Одного разу ластівки, летячи на південь, присіли відпочити на дерево, під яким був курник. Ластівки почали обговорювати між собою, як добре на Півдні, там так чудово! І цими бесідами зацікавилася одна курка.
Вона довго слухала чудові розповіді ластівок, і, коли ті полетіли, вона подумала: «Я теж хочу на Південь! Було б добре побувати там. Чим я гірша інших? Ніби крила на місці, пір’я є і все як треба».
Тоді вона твердо вирішила летіти на Південь. Всі кури зібралися. Організувалася величезна «група підтримки», кожна курка намагалася дати слушну пораду, підбадьорити, адже такого в історії ще не було. Курка зібралася з духом, видерлася на паркан, повернулася на південь і крикнула на весь світ:
— Полетіли!
І, піймавши попутний вітер, полетіла, що є сил. Вона дуже сильно хотіла потрапити на Південь, тому вона вся віддавалася польоту. Ось вона перелетіла сусідський двір, галявинку, шосе, далі якого ще ніхто не забрідав, і звалилася в колгоспний яблуневий сад.
І тут вона побачила рай на землі! Тінисті розлогі яблуні, соковиті яблука, які валялися всюди, опудало, і вона навіть побачила сторожа! Повернувшись, вона днями з захватом розповідала, як все було, іншим курям.
І ось зграя ластівок знову сіла на дерево, і ластівки знову заговорили про Півдні. Але тепер кури вже не мовчали, як зазвичай. Коли вони почули про море, скелях і піску, то сказали:
— Стривайте, стривайте, які скелі? Який пісок? Що ви несете? Ось у нас є свій, курячий авторитет! І знаменита льотчиця почала зі знанням справи, приплющивши очі, розповідати про шосе, про сад, про яблука і про сторожа.
— Ось так! — сказали кури. — Ось він який — Південь! А те, що ви розповідаєте, це якийсь обман, марення, в яке ви самі вірите й іншим тільки голову морочите! Тепер ми самі все знаємо!
Ластівки якось загадково посміхнулися і, не кажучи нічого, полетіли на «свій» Південь.
Істинні знання. Скорпіон
Одного разу шкільний Вчитель прийшов до дуже шанованої Вчительки та звинуватив її в тому, що її метод навчання абсолютно алогічний, що це якесь божевільне базікання, і в деяких інших речах такого роду. Вчителька дістала зі своєї сумки дорогоцінний камінь. Вона вказала на магазинчики торгового центру і сказала:
— Віднеси його в магазини, де продають вироби зі срібла та батарейки для годинників, і подивимося, чи ти зможеш отримати за нього сотню золотих фунтів.
Шкільний Вчитель перепробував усе, що міг, але йому пропонували не більше ніж сотню срібних пенсів.
— Чудово, — сказала Вчителька. — А тепер ідіть до справжнього ювеліра і подивіться, що він дасть вам за цей камінь.
Шкільний Вчитель відправився в найближчий ювелірний магазин і був невимовно здивований, коли йому раптом запропонували десять тисяч золотих фунтів за цей камінь.
Вчителька сказала:
— Ви намагалися зрозуміти природу тих знань, які я даю, і мій спосіб навчання точно так, як торговці сріблом намагалися оцінити цей камінь. Якщо ви хочете вміти визначати істинну цінність каменю, станьте ювеліром.
Творець і душа. Риби
Жив-був чоловік, а потім, як буває, помер. Після цього оглянув себе і дуже здивувався. Тіло лежало на ліжку, а біля нього залишилася тільки душа. Голенька, наскрізь прозора, так що відразу було видно що до чого.
Чоловік засмутився — без тіла стало якось неприємно і незатишно. Всі думки, які він думав, плавали в його душі, ніби різнокольорові рибки. Всі його спогади лежали на дні душі — бери й розглядай. Були серед цих спогадів красиві та добрі, такі, що приємно взяти в руки. Але були й такі, що людині самій ставало страшно і гидко. Він спробував витрусити з душі некрасиві спогади, але це ніяк не виходило. Тоді він спробував покласти наверх ті, що до вподоби. І пішов призначеною йому дорогою.
Бог мимохіть подивився на людину і нічого не сказав. Чоловік вирішив, що Бог поспіхом не помітив інших спогадів, він зрадів і відправився в рай — оскільки Бог не зачинив перед ним двері. Минув якийсь час, важко навіть сказати який, бо там, куди потрапив чоловік, час йшов зовсім інакше, ніж на Землі. І чоловік повернувся назад, до Бога.
— Чому ти повернувся? — запитав Бог. — Адже я не закривав перед тобою ворота раю.
— Господи, — сказав чоловік, — мені погано у твоєму раю. Я боюся зробити крок — надто мало хорошого в моїй душі, і воно не може прикрити погане. Я боюся, що всім видно, наскільки я поганий.
— Чого ж ти хочеш? — запитав Бог, оскільки він був творцем часу і мав його в достатку, щоб відповісти кожному.
— Ти всемогутній і милосердний, — сказав чоловік. — Ти бачив мою душу наскрізь, але не зупинив мене, коли я намагався приховати свої гріхи. Зглянься ж наді мною, забери з мого серця все погане, що там є?
— Я чекав зовсім іншого прохання, — відповів Бог. — Але я зроблю так, як ти просиш.
І Бог взяв з душі чоловіка все те, чого той соромився. Він забрав спогади про зради, боягузтво і підлість, брехню і наклепи, жадібність й лінощі. Але, забувши про ненависть, чоловік забув і про любов, забувши про свої падіння — забув про злети. Душа стояла перед Богом і була порожня — більш порожня, ніж в мить, коли чоловік з’явився на світ.
Але Бог був милосердний і вклав в душу назад все, що її наповнювало. І тоді чоловік знову запитав:
— Що ж мені робити, Господи? Якщо добро і зло були злиті в мені, то куди ж мені йти? Невже — в пекло?
— Повертайся в рай, — відповів Творець, бо я не створив нічого, крім раю. Пекло ти сам носиш з собою.
І чоловік повернувся в рай, але минув час, і він знову постав перед Богом.
— Творець! — сказав чоловік. — Мені погано у твоєму раю. Ти всемогутній і милосердний. Зглянься ж наді мною, прости мої гріхи.
— Я чекав зовсім іншого прохання, — відповів Бог. — Але я зроблю так, як ти просиш.
І Бог простив людині все, що той зробив. І чоловік пішов у рай. Але минув час, і він знову повернувся до Бога.
— Чого ж ти хочеш тепер? — запитав Бог.
— Творець! — сказав чоловік. — Мені погано у твоєму раю. Ти всемогутній і милосердний, Ти простив мене. Але я сам не можу себе пробачити. Допоможи мені?
— Я чекав цього прохання, — відповів Бог. — Але це той камінь, який я не зможу підняти.
